І
після ночі знов настане ранок,
І
сонце після зливи оживе...
Яка
б в душі не була в тебе рана,
Вона
обов'язково заживе!
Після
невдачі буде нагорода,
Погода
тепла висушить росу...
Яка
б не була у душі твоїй негода,
А
смуга біла змінить чорну полосу!
Людмила Степанишена

9 листопада - День української писемності та мови
Це свято було встановлено Указом президента України від 6-го листопаду 1997-го № 1241/97 і відзначається щороку на честь українського літописця Нестора - послідовника творців слов’янської писемності Кирила та Мефодія. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова.

https://www.youtube.com/watch?v=xn7oFGXrVX8
Жінка-осінь
Звук опалого осіннього листя... Я навмисно ступаю по ньому й спеціально вибираю ті місця, де листя зібралося достатньо багато, підгрібаю його так, щоб воно шумно закружлялося у вихорі руху й звучно опустилося на землю, щоб почути заспокійливе –шу-ух. І знову роблю крок...
Я відчуваю несказанну насолоду, йдучи по цьому м’якому осінньому килимі. Кожного року з нетерпінням я жду осінь та радію її приходу. З нею пов’язані мої кращі надії: черговий навчальний рік обіцяє цікаві зустрічі, творчі надбання, віру й удачу.
На мить зупиняюсь й нишком оглядаюсь, чи не бачить хто моє диватство й не зовсім дорослу забаву. Мені смішно! Я відчуваю себе безтурботливим дівчиськом, хоча знаю, що на обрії показалась і моя осінь...
Дивлюсь вперед – осінь зустрічає мене у жовтій сукні. Обережно озираюсь, щоб не злякати, а вона – в червоному, моєму улюбленому, й вже боковим зором уловлюю її зелений наряд. Яка ж вона чудова жінка, ця Осінь! Чи хочу я бути на неї схожею? Звичайно, так! Я теж хочу бути мінливою, адже буденна постійність тяжить, хочу забути про вчительські комплекси й бути яскравою, вражаючою!
І тепер уже завзято й зухвало, без соромливості й сумнівів, я крокую по розкудланому листю. Що очікує мене там, за рогом? Я точно знаю. Що там Осінь, моя Осінь! Я потраплю в її обійми й постараюсь виправдати її фарби!
О.І. Мітєва



